Як громадянське суспільство допомагає долати наслідки пандемії COVID-19

Цивілізованість будь-якого суспільства визначається його ставленням до найслабших. Криза, спричинена COVID-19, виявила найгостріші проблеми українського суспільства, зокрема, під ударом опинились уразливі групи населення.

Хто конкретно належить до цих груп? Загалом можна сказати, що це люди, які перебувають у зоні більшого ризику бідності та соціальної ізоляції, ніж суспільство в цілому. Це ті, хто через фактори, які вважаються для них непідконтрольними, не мають рівних можливостей з іншими — тими, кому поталанило більше.

Навколо поняття «соціальна вразливість» і факторів, що її спричиняють, і досі точиться чимало суперечок. Та визначення ВООЗ може стати непоганою точкою відліку, особливо в умовах поточної кризи в галузях охорони здоров’я та економіки. За даними ВООЗ, «діти, вагітні жінки, люди похилого віку, хворі, а також ті, хто недоїдають та чий імунітет ослаблений, стають особливо вразливими у випадку стихійного лиха і несуть основний тягар хвороб, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями». Бідність та її основні наслідки, такі як недоїдання, безпритульність, погані умови житла та зубожіння є основними причинами вразливості.

Відповідно до оцінок ЮНІСЕФ Україна, найбільш руйнівного впливу зазнають багатодітні сім’ї, одинокі батьки, родини з дітьми до трьох років та самотні пенсіонери старше 65 років. Зокрема, прогнозується зростання рівня бідності дітей з 33 до 51%. Вплив цієї катастрофи на поточне життя людей і розвиток майбутніх поколінь важко переоцінити. Та чи реально завадити цьому? Чи можна зробити щось, аби бодай зменшити негативні наслідки?

Хоча найбільш суттєві проблеми не можна вирішити без систематичних заходів з боку уряду, локальні ініціативи та адресна допомога можуть надати життєво важливу тимчасову підтримку тим, хто потребує цього найбільше.

Налагодження ефективної комунікації з уразливими верствами населення, а також з тими, хто намагається їм допомогти, може стати початком відповіді. І хоча найбільш суттєві проблеми не можна вирішити без систематичних заходів з боку уряду, локальні ініціативи та адресна допомога можуть надати життєво важливу тимчасову підтримку тим, хто потребує цього найбільше.

Уявіть собі, що ви опинилися в настільки злиденному становищі, що вам необхідно розлучитися з одним із власних дітей, аби забезпечити виживання інших. Важко описати всю безвихідь цієї ситуації. На жаль, в такому стані перебуває чимало українських сімей, внаслідок чого понад 100 тис. дітей живуть в інтернатах, не маючи постійного контакту з батьками. У зв’язку з карантином кілька десятків тисяч цих дітей було повернено додому, причому без ретельного вивчення поточної ситуації в родині. У багатьох випадках батьки не мають достатнього психологічного та матеріального ресурсу для виховання цих дітей.

Одними з тих, хто прийшов на допомогу, стала ГО «Надія та житло для дітей». Галина Постолюк, регіональна директорка організації, розповіла: «Разом із соціальними працівниками ми почали надавати адресну допомогу в Дніпровському районі Дніпропетровської області. Більшості сімей не вистачає найнеобхіднішого — продуктів. Деякі родини мешкають фактично в бараках в 10−15 км від найближчої автобусної зупинки. Навіть у звичайні часи придбання хлібу чи ліків перетворювалося на справжній „квест“, а із закриттям транспортного сполучення і поготів. Батьки кажуть, що матеріально їм зараз складніше, ніж будь-коли. Багато з них пішли в неоплачувану відпустку та втратили підтримку навіть у вигляді безкоштовного харчування дитини в інтернаті. Для батьків цей тягар може бути надто важким, та є діти, які з радістю погоджуються обмежити себе у їжі, аби бодай на кілька тижнів відчути радість життя з рідними. Я ніколи не забуду 12-річного Тимофія, одного з тих, кого повернули на карантин додому. В той час, як інші діти нудьгують в ізоляції, Тимко каже: „Я радий карантину, адже зараз я можу жити вдома, з батьками й сестрами“. Його історія зайвий раз підтверджує: ми як суспільство повинні зробити все, аби саме любляча родина (а не державний заклад) стала тим місцем, де буде рости дитина».

83
Фото: Facebook-сторінка «Надія та житло для дітей»

Так, наразі далеко не всі батьки повернених додому дітей-інтернатівців здатні повноцінно піклуватися про них. Та є й інші діти, чиїм родинам зараз вкрай важко зводити кінці з кінцями. Це діти з інвалідністю. В Україні щороку збільшується кількість таких дітей. Станом на 2017 рік їх нараховувалося майже 160 тис. ГО «Мережа 100 відсотків життя Рівне» намагається допомогти таким родинам. Її виконавча директорка Ганна Котенко розповіла, що за підтримки Євросоюзу вони організували закупівлю ліків, памперсів та спеціального харчування для майже 50 таких сімей у семи регіонах України.

Однак діяльність «Мережі 100 відсотків життя Рівне» не обмежується допомогою дітям з особливими потребами. Ми ніколи не повинні забувати, що серед нас є ті, для кого коронавірус особливо небезпечний. Дотримуватися правил карантину для цих людей життєво важливо. Заради цього «Мережа 100 відсотків життя Рівне» запустила рух «Зніми корону», в рамках якого волонтери доставляють ліки та продукти найбільш уразливим до COVID людям: літнім, хворим на ВІЛ, туберкульоз, цукровий діабет.

На жаль, Україна все ще лишається лідером серед європейських країн по кількості ВІЛ-інфікованих: за останні 32 роки зареєстровано понад 346 тис. випадків ВІЛ-інфекції. Станом на осінь 2019 року більше 136 тис. ВІЛ-інфікованих українців отримували медичну допомогу. На момент оголошення карантину деякі з них перебували за кордоном і не змогли повернутися додому — а відтак, позбулися можливості отримувати антиретровірусну терапію. Волонтер Юрій Лазаревич розповів, що активісти «Зніми корону» налагодили передачу ліків цим людям за кордон, а також об’єдналися з представниками європейських спільнот ВІЛ-інфікованих задля надання медичної та правової підтримки нашим співвітчизникам.

84
Фото: Facebook-сторінка БО «Мережа 100 відсотків життя РІВНЕ»

Тоді як хронічні захворювання роблять людину більш уразливою до поточної кризи у сфері здоров’я, нестабільний дохід спричиняє підвищену уразливість до економічних наслідків пандемії. Жінки, які втратили на війні на Сході України своїх синів та чоловіків, вимушені боротися не лише із горем утрати — сьогодні багато з них не мають доходу, якій покривав би бодай базові потреби. ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО» допомагає жінкам, які опинилися у складних життєвих обставинах: забезпечує їх продуктовими наборами, а також надає правову та психологічну підтримку.

«Ми розуміємо, що гуманітарна допомога — важливе, але тимчасове рішення, — говорить голова правління ГО Наталія Музика. — Наша мета — допомогти цим жінкам стати більш незалежними. Зокрема, в умовах карантину ми провели серію тематичних вебінарів з додаткового заробітку. Дружини ветеранів, які уже опанували нові навички чи професії, ділилися своїм досвідом та інсайтами з іншими. Провели майстер-класи з виготовлення пряників, малювання тощо. І принцип „рівний-рівному“ тут працює на всі сто! Адже якщо, скажімо, жінка з віддаленого села не вірить, що її вироби хтось куплятиме, переконати її зможе лише така сама жінка, яка цей шлях вже пройшла. Ми зі свого боку забезпечуємо PR-підтримку. Зворотній зв’язок надихає: багато дівчат кажуть, що завдяки монетизації хобі вони отримують додатковий дохід у розмірі 2−3 тис. грн на місяць».

Наразі організація опікується 600 жінками з Житомирської області (за підтримки Українського Жіночого Фонду) та 800 — з Київської. У планах охопити й інші регіони країни.

Фото: ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО»

Коли я подзвонила наступній співрозмовниці, Олені Олійник, вона готувала обід для безпритульних. «Якось на самому початку карантину я замислилася: ми боїмося зайвий раз вийти в магазин за продуктами, а поряд з нами на вулиці є люди на межі виживання». Олена та її подруги знайшли організацію, яка роздає обіди безпритульним у їхньому районі й сказали: «Ми щосереди будемо привозити 70−80 порцій супу, гарніру, м’ясного та салату». «Я сама неодноразово роздавала їжу, і знаєте, що мене вразило найбільше? Ці люди ніколи не беруть зайвого. Навіть коли я випадково протягувала комусь другу порцію, людина казала: „Ні-ні, дякую, дайте іншим, я своє вже з’їв“. Цей рівень турботи серед тих, хто фактично не має нічого, дуже зворушує».

На тлі тривожних новин ми подеколи забуваємо про те, що психічне здоров’я також є однією з базових потреб людини. В спробі задовольнити більш явні фізичні потреби психоемоційний стан часто лишається поза увагою. Безпрецедентна ситуація, з якою всі ми наразі зіткнулися, може сильно впливати також і на наш внутрішній стан. «Дім Світла» — це лінія телефонної психологічної підтримки, яку надають понад 20 психологів та 5 священиків.

Ініціативу розпочала Уляна Бутриновська з м. Чортків, Тернопільської області. «Найчастіша причина звернення до нас — страх. Люди бояться — за себе, за рідних, за майбутнє. Ми говоримо з ними, пропонуємо прості, але дієві практики — допомагає. За два місяці роботи ми з колегами упевнилися: окрім вірусу, найбільший наш ворог — це страх. І подолати його можливо правдивою інформацією та простим людським співчуттям».

Фото: Уляна Бутриновська

Історії, наведені у цій статті, ілюструють істину, яку всі ми прекрасно знаємо: бідність, так само як і хвороба чи відсутність родинної підтримки, робить нас більш уразливими до будь-якої кризи. Істина, про яку ми не хочемо знати, полягає в тому, що вразливим може стати кожен. Можливо, зараз ми здорові, та нема ніякої гарантії, що хвороби не з’являться у майбутньому. Можливо, сьогодні ми молоді й сильні, та якщо нам пощастить, ми доживемо до старості. Ми можемо бути фінансово успішними зараз, та ми ніколи не знаємо, що чекає на нас у майбутньому. Вразливість — це не те, що трапляється з кимось іншими. Це частина нашої людської природи. І подолати її ми можемо лише у співпраці, об’єднуючи наші ресурси.

Всі історії, які ми розповіли, було зібрано у рамках ініціативи #ДолаємоCovid19, яка є частиною інформаційної кампанії Європейського Союзу «Громадянське суспільство — це ТИ», розпочатої в квітні цього року. Її мета — показати, як громадянське суспільство адаптується до цих складних часів і як чиєсь життя може змінитися на краще за участі небайдужих людей. Реальні історії #ДолаємоCovid19 демонструють, що «маленька» допомога має велике значення — будь-який внесок вагомий, і долучитися до важливої справи може кожен.

Авторка — Ольга Коваль

Джерело: НВ