Еконорми як у Європі: чи дихатимуть українці чистим повітрям?

Щодня ми вдихаємо 20 тисяч літрів повітря. При цьому 91% мешканців нашої планети дихають забрудненим повітрям. Через це щорічно помирає 7 мільйонів людей, свідчать дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) за 2018 рік. При цьому Україна потрапляє в перелік найбрудніших країн Європи. На одному рівні з нами серед країн ЄС лише Болгарія.

Щоб людство не задихнулося, у Китаї будують 100-метрову очисну вежу Xian smog tower, в Нідерландах їздять на очисних еко-велосипедах, в Італії носять одяг з вшитими фільтрами, які абсорбують шкідливі речовини, а в Україні Мінприроди ініціює екологічну реформу. Згідно з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, підписаною в червні 2014 року, ми зобов’язались привести українське законодавство у відповідність до європейського зразка. Зокрема III та V глави Угоди ставлять на меті впровадження окремих положень європейської Директиви 2010/75/ЄС про промислове забруднення. То коли українці зможуть дихати чистим повітрям? Перехід до європейських екологічних норм складається з наступних основних кроків.

Крок 1. Зрозуміти, звідки “ростуть ноги”

Перший крок вирішення будь-якої проблеми – розуміння причин. У випадку з довкіллям це означає, що українці мають знати найбільших забруднювачів. Наприкінці 2017 року Мінприроди вже представляло рейтинг 100 найбільших забруднювачів України. Пальму першості у справі забруднення стічних вод зазвичай утримують водоканали, серед забруднювачів атмосферного повітря у лідерах – теплові електростанції та металургійні підприємства.

Однак порахувати загальні масштаби забруднення досі важко. Справа в тому, що нині великі підприємства отримують кілька окремих природоохоронних дозволів для своєї діяльності. Приміром, на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, на спеціальне водокористування, на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. Відтепер ці дозволи будуть об’єднані в один загальний інтегрований дозвіл, який зможе врахувати сумарний вплив промисловості на довкілля.

До того ж інтегрований дозвіл – це зменшення адміністративного навантаження для великого бізнесу. Середній та малий бізнес також відчує полегшення бюрократичних процедур. Середні підприємства працюватимуть згідно уніфікованого документу, у якому будуть визначені граничні обсяги промислового забруднення, вимоги до моніторингу та звітності. А на малі підприємства чекає дерегуляція – отримувати дозволи їм буде більше не потрібно. А це понад 300 тис підприємств у країні. Цікаво, що категорії малого, середнього та великого бізнесу визначатимуться не тільки за економічними показниками, але й за видами економічної діяльності.

Крок 2. Любити довкілля до глибини своєї кишені

Щоб зменшити викиди та відходи виробництва, бізнесу доведеться вкладати гроші в модернізацію своїх виробничих потужностей.

Іноді модернізація виробництва є економічно вигідною. Наприклад, коли нове обладнання є не лише більш дружнім до довкілля, а й покращує виробничі процеси, зменшує споживання палива, тобто має економічний ефект,
– пояснює Світлана Сушко, експертка з адаптації законодавства Команди підтримки реформ при Мінприроди.

Для прикладу, третій за масштабами виробник металопродукції в Україні “Запоріжсталь”, починаючи з 2012 року, вклав у свою екологічну модернізацію і реконструкцію понад 5,7 млрд гривень. Сьогодні комбінат працює над планом заміни радянських мартенівських печей сучасними конверторами. За різними оцінками, подібний проект може коштувати від 1,3 до 1,5 млрд доларів. Щоб зрозуміти масштаб цієї суми, можна порівняти її з ВВП України у 2018 році – близько 116 млрд доларів. Тобто одна компанія планує модернізацію вартістю майже в 1,3% загальнодержавного ВВП.

Отже, казати, що український бізнес – це щось дуже радянське, і він не хоче розвиватися, не можна. Проект “Запоріжсталі” – це космічна сума, а водночас – максимально eco-friendly обладнання,
– додає експертка.

З іншого боку, у більшості випадків екологічна модернізація виробництва все ж дуже дорога й економічно не вигідна компаніям. Для прикладу, менеджер з екології та технологій Асоціації виробників цементу Павло Бондарев оцінює впровадження в Україні європейської Директиви як реальне, але дуже дороге:

Зробити повну оцінку витрати ми нині не можемо, це практично неможливо. Приміром, одне підприємство оцінило модернізацію у 1,5 млн євро. Але наша галузь для екології не є визначальною. Порівняйте: ми споживаємо до 10 млн тонн палива на рік, а теплова енергетика потребує стільки на один місяць.

До речі, виробництво цементу – одна з найпроблемніших галузей промисловості для екології. Для прикладу, на цю індустрію припадає 7% викидів вуглекислого газу у світі. Тож модернізація цементних підприємств – один з перших запитів екоактивістів.

Щоб мотивувати компанії до модернізації незалежно від її вартості, європейське законодавство передбачає такий інструмент, як “Найкращі доступні технології та методи управління” (НДТМ). Це документ, розроблений окремо для кожної галузі, де містяться рекомендовані технології, гранично допустимі обсяги забруднення, методи управління (вимоги до системи екологічного менеджменту, моніторингу викидів тощо). Українські НДТМ, узгоджені з європейськими зразками, будуть достатньо суворими та зобов’язуватимуть українські підприємства впроваджувати природоохоронні заходи. Водночас НДТМ запропонують широкий набір рішень для зменшення негативного впливу на довкілля, у тому числі більш вигідні. Також Мінприроди передбачають можливість відтермінування модернізації виробництва з представленням прозорого інвестиційного плану, якщо підприємство не може дозволити собі зробити все одразу.

То коли українці почнуть дихати чистим повітрям?

Мінприроди у Концепції реалізації держполітики у сфері промзабруднення передбачає, що інтегрований дозвіл почнуть видавати з 2022 року в рамках пілотних проектів, а повністю всі зміни разом з НДТМ мають запрацювати у 2028 році. 31 травня цей документ було схвалено Кабінетом міністрів України.

Але це не означає, що доти у сфері захисту довкілля нічого не відбуватиметься. У листопаді 2017 року Кабміном було прийнято Національний план скорочення викидів з великих спалювальних установок. Він передбачає поступове скорочення викидів від роботи найбільших забруднювачів повітря – теплових електростанцій. До Нацплану включено 90 енергоблоків (елементів ТЕС) з усіх 223 існуючих в Україні. Ці 90 блоків компанії-власники мають оснастити газоочисним устаткуванням до 2034 року (для кожної ТЕС кінцевий термін визначено окремо). Для прикладу, план оснащення сіркоочисними фільтрами українських ТЕС (окрім них також передбачені азотоочисні фільтри та електрофільтри): Коли мають запрацювати сіркоочисні фільтри у Вашій області?

екологія

Як бачимо, сьомий блок Слов’янської електростанції має бути оснащено сіркоочисними фільтрами у наступному році. Але вже зараз достеменно відомо, що цього не станеться.

“Ми практично впевнені, що на Слов’янській ТЕС не встигають зі встановленням сіркоочисного устаткування відповідно до строків Нацплану. Це ж довгий проектний цикл будівництва. Спочатку потрібно розробити проектну документацію, що займає рік. Потім проект, у кращому випадку, 8-10 місяців проходить експертизу в Державній архітектурно-будівельній інспекції. В ідеалі, чотири місяці знадобиться також для отримання висновків ОВД (процедури “Оцінка впливу на довкілля”), яка передбачає участь громадськості у прийнятті позитивного рішення. Потім потрібен час на встановлення обладнання. На Слов’янці не встигнуть. А за невиконання умов Нацплану передбачено штрафні санкції. Ми наразі просто чекаємо і спостерігаємо за розвитком цієї історії. Трипільська ТЕС, яка також має встановити газоочисне устаткування до 2020 року, може встигнути. Адже там сіркоочистку будують уже дев’ять років”, – розповідає Ірина Вербіцька, менеджер напрямку “Екологія” компанії ДТЕК.

ДТЕК – найбільша енергетична компанія України. Їй належить 70% від сукупного обсягу потужностей усіх українських ТЕС, тому Нацплан стосується її найбільше. Слов’янська ТЕС належить іншій компанії – “Донбасенерго”. По суті, компанія ДТЕК зараз чекає і спостерігає за ситуацією на цій електростанції, не розпочавши масштабних робіт над будівництвом очисного обладнання на власних блоках. Приміром, у 2021 році вже має запрацювати сіркоочисне устаткування на восьмому блоці Добротвірської ТЕС, що належить ДТЕК. Вартість такого проекту – 42 мільйони доларів. Якщо газоочисні фільтри не запрацюють, на компанію чекають штрафні санкції. Втім обсяг штрафів у Нацплані не уточнюється.

Тому інша проблема полягає в тому, що газоочисні фільтри в кількостях, передбачених Нацпланом, – доволі недешеве задоволення. За різними оцінками, воно складає близько 6,5 млрд євро (тут знову варто згадати обсяг ВВП України у 116 млрд доларів). На сьогодні державою не передбачено фінансової допомоги для модернізації теплоелектростанцій. Але потрібно розуміти, що навіть у разі її забезпечення вона буде доволі обмеженою, адже завдання встановити очисне обладнання на ТЕС покладається на самі генеруючі компанії (ДТЕК, “Донбасенерго” тощо). Згідно з нашими зобов’язаннями, відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, державне фінансування модернізації ТЕС не може перевищувати 40%.

Неготовність генеруючих компаній встановлювати газоочисне обладнання та відсутність активних дій з боку Міненерго ставить під загрозу втілення Нацплану, а отже і скорочення атмосферних викидів. Оскільки забруднення повітря на сьогодні є чи не найбільшою екологічною проблемою для України, під загрозою лишається наше довкілля і втілення екологічної реформи.

 

Автор: Саміра Аббасова