ЄС підтримує шкільні кіноклуби

Уявіть себе 6-класником, якому на уроці української літератури пропонують написати есей про щастя. Не надто цікаво, правда? А тепер уявіть себе 6-класником, якому вчителька пропонує подивитись фільм. Там у новому одязі головних героїв, ваших однолітків, є дивовижна властивість: щоразу, засовуючи руку до правої кишені, вони можуть витягнути гроші. Загалом у кіно йдеться про те, що щастя насправді не у грошах, і розповідається про доброчинність, дружбу та взаємодопомогу. І тільки тепер вам пропонують написати есей про щастя.

Олена Рогальова, вчителька української мови та літератури Прилуцької гімназії №1 імені Георгія Вороного, обрала для 6-класників другий варіант. Каже, теперішнє покоління треба чимось дивувати, інакше – вони не сприймають інформацію.

Це – фільм «Хлопчик у золотих штанях» Міжнародної програми фестивалю Чілдрен Кінофест (що проводиться за сприяння ЄС в Україні). Щороку кіно можна подивитись безкоштовно на початку шкільних канікул у 22 містах. У межах проекту «Кіноклуб» вчителі можуть безоплатно отримати фільми для уроків, позакласних занять, а ще – влаштувати у своєму місті чи школі постійний кіноклуб. Усі фільми фестивалю – для дітей та про дітей. Шкіл, що долучились, в Україні вже понад 100. Аби отримати фільми, треба заповнити заявку.

Журналістка «Нової української школи» поговорила з пані Оленою про те, чому важливо показувати дітям кіно, як діти реагують на спільні перегляди, та як це – «виховати в дитині глядача».

 

«Щастя – це тато»

«Я впевнена: якщо можна щось змінити, і це залежить від тебе, то треба це зробити. Фільми – це теж крок для навчальної системи», – каже вчителька української мови та літератури пані Олена.

Їй – 41. Півроку тому жінка покинула пост директорки і тепер працює вчителькою. Педагог показує фільми Чілдрен Кінофесту на уроках, підбираючи їх до тем. У школі немає умов, щоб у залі за переглядом зібрати багато дітей. А от класи обладнані телевізорами.

У гімназії парна система, тобто заняття триває 1 годину 40 хвилин. За словами пані Олени, так значно легше показати фільм. Втім, цього не вистачає для обговорення. Тому вчителька домовляється з колегами. А ще розповідає, що діти навіть не хочуть йти на 5-хвилинну перерву посеред пари, коли дивляться фільми.

Вчителька розповідає, що в 6 класі з української літератури є тема «Есе-рефлексія: власні роздуми про щастя і шляхи до нього». Каже, діти цього віку зазвичай не люблять писати такі твори.

«Погодьтеся, якщо вчитель просто розповість, що таке щастя, буде дуже «сухо». Тому я передивилась перелік фільмів Чілдрен Кінофесту і обрала «Хлопчик у золотих штанях». Там у дітей був шанс мати все життя купу грошей, але виявилося, що це – не головне», – каже вчителька.

Перед переглядом фільму вона попросила підняти руку тих, хто мріяв знайти або виграти багато грошей. Ніхто не підняв. Тоді вчителька потягнула руку першою.

«Ліс рук! Потім ми обговорили з дітьми, на що б вони їх витратили. Після перегляду фільму поставила їм те саме запитання. Відповіді відрізнялись», – розповідає пані Олена.

ЧК1.jpg
Фото надано пані Оленою

До того ж, вчителька розповідає, як під час перегляду того ж фільму, її викликали із класу на кілька хвилин. Коли ж повернулась, у фільмі помер безхатько. Каже, діти були вражені. Вчителька впевнена, що колективний перегляд насичує емоції. Мовляв, вони стають об’ємнішими. Вже після цього пані Олена попросила дітей написати про те, як вони розуміють «щастя».

«У класі є дівчинка, яка втратила маму і живе з татом. У тата теж проблеми зі здоров’ям. Коли вона писала текст, то чесно зізналась, що хотіла б грошей, але зрозуміла, що найбільше щастя – це тато. Писала, що їй дуже допоміг фільм».

Наприкінці уроку діти отримали домашнє завдання: подарувати радість батькам та братикам-сестричкам. Також грали у «Крокодила», де, не говорячи нічого, показували різні емоції, а інші учасники їх відгадували. Наступного дня вчительці телефонували батьки із запитаннями, чому діти прийшли додому такими щасливими.

ЧК2.jpg

 

Покоління візуалів

Пані Олена відзначає, що активність обговорення літературного твору і кінострічки – це абсолютно різні речі. Про фільм говорять більше. Педагог впевнена, що це залежить від покоління. Сучасні діти – це генерація візуалів.

«Їм не вистачає просто розповіді вчителя та дошки. А вчителі, якщо щось і показують, то навчальні фільми. Коли ми збирались дивитись «Моллі Мун і чарівний підручник гіпнозу», я їм кажу: «Сьогодні ми дивитимемося фільм, жанр якого подобається мені». Вони одразу насторожено на мене подивились. Тоді я сказала, що дуже люблю фентезі та пригодницькі фільми. Вони аж видихнули.Після перегляду запитували, чи можна ще щось таке подивитись», – розповідає пані Олена.

Тепер, каже, дивитись фільми просять інші класи. Їм розповіли 6-А та 9-А, де фільми вже дивились. Пані Олена впевнена, що це хороша можливість скерувати дитину, підказати їй, що дивитися. Мовляв, нині діти мають багато різної інформації, а тому губляться в ній.

ЧК3.jpg

«Важливий момент перегляду кіно – це не просто подивитись його, а й обговорити. Дорослі повинні підвести дитину до того, аби вона зробила правильний висновок», – каже вчителька.

Крім цього, говорить, треба виховувати в дітях глядачів. Це означає дивитись не бездумно, а брати щось корисне для себе, робити висновки, знаходити сенси.

«Такі фільми для моїх уроків – це знахідка. От я не пам’ятаю всіх дат народження та навчання письменників, але мені важливо почути думку дитини і щоб вона вміла її висловлювати. У мене на уроках завжди гамірно. Тут можна говорити, сперечатись та наводити приклади. Цим ми і займаємось після перегляду».

 

Автор: Марія Марковська

Джерело: Нова українська школа