Тетяна Філевська: “Все мистецтво XX століття родом з “Чорного квадрата”

Напередодні 140-річчя від дня народження Казимира Малевича арт-менеджер розповіла “Сегодня”, чим унікальний архів музею Стеделейк в Нідерландах, де в Україні можна побачити роботи художника і як з’явилося поняття “київський період Малевича”

– Тетяна, розкажіть, чому ви – філософ за освітою, раптом вирішили зайнятися вивченням творчості Казимира Малевича, адже в Україні чимало інших талановитих художників?

– Випадково дізналася про те, що Малевич має пряме відношення до Києва – народився тут і багато працював. І для мене це стало точкою відліку. Подумала: настільки відомий художник має відношення до України і, зокрема, до Києва – мого рідного міста, а я про це дізналася в зрілому віці, маючи за плечима вищу освіту. Мене це навіть обурило. Тому прийняла рішення: потрібно вживати заходів, щоб кожен школяр, студент і просто освічена людина знала, що Казимир Малевич має відношення до України. Паралельно інтерес до Малевича був пов’язаний з тим, що я працювала в фонді “Центр сучасного мистецтва”. Ми були партнерами премії імені Малевича, яку ініціював Польський інститут в Києві. В рамках цього проекту придумували паралельні заходи, які зробили б Малевича більш відомим серед простих людей. Я запропонувала зробити київський маршрут художника – екскурсію, доступну українцям. Потім з’явилася ідея щось зробити в Національній академії образотворчого мистецтва. Раніше академія носила назву Київський художній інститут – там деякий час працював Малевич. І в 2015 році ми разом з колегою Ольгою Балашовою були кураторами курсу лекцій, присвячених художнику. Це був курс за мотивами лекцій, які він читав в Києві в 1928-1930 роках. Лекції були дуже популярні, їх відвідала величезна кількість людей. На одну з лекцій прийшли дочка і внучка Мар’яна Кропивницького, який був асистентом Малевича в Києві. Виявилося, в їх сімейному архіві 80 років зберігалися документи, пов’язані з роботою художника в Києві. Але ж думали, що цих матеріалів не існує, оскільки вони зникли. Родичі запропонували опублікувати документи. І разом з видавництвом “Родовід” в 2016-му ми зробили книгу про київський період життя і роботи художника. Таким чином, ввели поняття київського періоду, яке до цього не існувало. Поява книги стала серйозним кроком для входження в академічне середовище. І це було позитивно сприйнято професійним співтовариством.

– А як ви прийняли рішення зайнятися вивченням робіт Малевича в Амстердамі?

– Колекція в Стеделейку – міському музеї Амстердама – дуже відома. У неї своя історія, ще пов’язана з самим Малевичем. Давно збиралася туди їхати по роботі, тому що це єдина доступна для мене зараз колекція. Справа в тому, що не можу в силу об’єктивних причин працювати в російських музеях або архівах, де зберігається велика частина спадщини Малевича. Для мене це було дуже важливо, оскільки оригінали дають тобі неповторне відчуття пензля художника, масштабу його творчості. Це неможливо заповнити уявою. Живопис цінна тим, що можеш сприймати нові емоції в безпосередньому контакті. Коли я дізналася про програму “Культурні мости” від ЄС і Британської ради, подала заявку і стала фіналістом першого конкурсу. В результаті з’явилася прекрасна можливість протягом двох тижнів працювати в архіві з колекцією музею Стеделейк.

Моя робота ділилася на дві частини. Це робота з колекцією Малевича – з його живописом і графікою. І робота з архівом Миколи Харджієва, який був молодшим колегою художника, архівістом. Він зібрав фактично все, що стосувалося творчості друзів Малевича і колег-авангардистів. У нього був значний архів, який, на жаль, частково розграбований і втрачений. Але все-таки велика частина дійшла до нашого часу. Це теж довга історія про те, як архів розділили, частина зберігалася в Голландії, частина – в Росії. Потім все це з’єднали, архівні оригінали поїхали в РФ, а в Стеделейку зберігаються всі цифрові копії документів і всі оригінали творів мистецтва – графіка, живопис.

– Складно було отримати можливість попрацювати з матеріалами Малевича в Стеделейку?

– Проект “Культурні мости” фінансував мої витрати в рамках цієї поїздки. Але я сама була пов’язана з музеєм і організовувала дослідження. Щоб отримати дозвіл працювати з архівом, потрібно пред’явити резюме. Дослідники повинні обґрунтувати свій інтерес, тому що доступ до матеріалів все ж обмежений. Плюс потрібно заздалегідь записуватися і бронювати час роботи з архівом, оскільки доступ може мати тільки одна людина. Одночасно двом експертам ззовні не дозволять працювати з документами і картинами. Наприклад, коли я працювала, в музей приїхала колега-дослідниця і не забронювала час. Їй відмовили в роботі і призначили інший час.

– А які роботи пензля Малевича зберігаються в Україні?

– Сумно, але його робіт в нашій країні майже не представлено. За фактом в Україні є його оригінальний ескіз в Національному художньому музеї. Є ще дві роботи, про справжність яких сперечаються в професійному співтоваристві. Одна з них – “Супрематична композиція 1” – знаходиться в колекції мистецтвознавця Ігоря Діченка в “Мистецькому Арсеналі”. Друга – “Супрематизм-65” – в музеї Панаса Луньова, в селі Пархомівка Харківської області. Ще раз зазначу: є різні думки з приводу цих робіт. Великої експертизи не було. І ми не можемо на 100% говорити, що це оригінальний Малевич, яким можна пишатися і пред’являти світу. Хоча не виключено.

– У чому полягає унікальність самого Казимира Малевича, якого переважна більшість знає тільки завдяки “Чорному квадрату”?

– Малевич повернув мистецтво в інший напрямок. До цього мистецтво було міметичним – наслідувало, відтворювало дійсність. Поняття ввів ще Аристотель – він говорив, що мистецтво тим краще, чим воно більше схоже на природу. Малевич сказав: Ні, не так, оскільки традиція не має ніякого відношення до істинної творчості. А істинна творчість має творити з нуля. Тобто, не наслідуючи те, що бачимо навколо, а творити з фантазії, внутрішнього світу, можливостей самої творчості. Художник говорив, що є тільки колір і форма – і завдяки їм можна створювати будь-які світи. При цьому необов’язково наслідувати світ, де ми живемо. Можна створювати нескінченну кількість інших світів. У цьому, власне, його революційність.

Але мені подобаються інші інтерпретації. Наприклад, художник Дмитро Гутов каже, що “Чорний квадрат” – це найчесніша картина. Тому що є те, що є. Це не ілюзія, не брехня. Художник не намагається розповісти, що це портрет якоїсь дівчинки з персиками або якийсь пейзаж. Це шматок полотна, на якому чорною фарбою зображено квадрат. Теж така класна інтерпретація про чесність в мистецтві.

– Тобто він став першим і після нього вже були всі інші?

– Справа в тому, що після нього жоден художник вже не зможе сказати, що його не було. Малевич настільки вплинув на історію мистецтва, що кожен наступний художник повинен знаходити себе в дзеркалі “Чорного квадрата”. Тобто те, що зробив Малевич, не можна проігнорувати, перекреслити, забути, тому що це загрожує випаданням з контексту. Тому заслуга Малевича полягає в тому, що він розділив фактично мистецтво на до і після.

Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело колись зробили революцію, почавши малювати об’ємні форми, антропоцентричний світ. Такий же розворот і зробив Малевич через 500 років – це цивілізаційний поворот. Все сучасне мистецтво родом з “Чорного квадрата”.

Автор: Христина Коновалова