Як почати сортувати сміття: досвід ОТГ на Хмельниччині

Чи знаєте ви, що старе взуття, наприклад, розкладається 10 років? А уламки цегли, бетону, автоакумулятори, фольга – 100? Гумові покришки – близько 180-200 років. Найнебезпечніше сміття – це алюмінієві банки та скло. Для того, щоб вони розклалися, в першому випадку потрібно 500 років, а в другому – майже 1000. Тобто, 10-12 поколінь народяться, проживуть і вмруть, а скло, яке розбите і валяється по нашим стежкам, полям, паркам, так собі спокійно і лежатиме.

Уявили таке? Розумієте, чому топ-темою в світі стає роздільний збір сміття та його переробка? Тому що загадили планету так, що все це може призвести до колапсу.

Тому багато хто із нас, за власної ініціативи, починає окремо збирати папір, метал, скло і здавати в приймальні пункти, які вже з’явилися в окремих містах. Тому будівництва сміттєпереробних заводів та сміттєсортувальних станцій стають життєво важливими.

На фото – Олександр Когут. Він сам із Дунаєвців, що на Хмельниччині. І він керує сміттєсортувальною станцією, яку тут недавно запустили.

А все почалося з об’єднання територіальної громади. Дунаєвчани, об’єднавшись, приступили до вирішення проблеми сміття в селах. Для цього створили комунальне підприємство, збудували першу лінію з сортування відходів, а сільські старости укладають договори на вивезення сміття.

На розробку документів, на саме будівництво, випробування та запуск об’єкту для сортування відходів знадобилось трохи більше як рік. І зараз тут працюють 10 людей. Планують набирати ще, тому що хочуть розширюватися і роботи більш, аніж достатньо.

Попит на вивезення та перероблення сміття дуже високий. Щодня сюди звозять 120-130 тон відходів.

Тяжко описувати схему роботи, але, щоб ви розуміли, сучасні технології дозволяють, наприклад, лише пластикові пляшки поділяти на 9 видів. Різні речовини та матеріали теж сортують, пакують та продають на сміттєперероблювальні заводи в Полтаву, Харків, Дніпро, Чернівці тощо.

До речі, в країні є подібні сортувальні станції, але практично всі вони приватні. Лише Дунаєвецька створена громадою. І гроші за сортування сміття йдуть в місцевий бюджет.

Звичайно, в ідеалі мріють переробляти сміття тут.

«Для цього потрібні кошти, – каже керівник станції Олександр Когут. – Поки що їх недостатньо, але ми багато вкладаємо в розширення та вдосконалення лінії. І місцеві мешканці вже розуміють важливість правильного збору та переробки сміття. Адже це те, що збереже екологію, а, значить, і наше здоров’я».

До речі, дунаєвчани переймали позитивний досвід у новій для себе справі у місті Золочів, де наприкінці 2013 року запрацювала одна з найбільш успішних сміттєсортувальних ліній країни. Виявилось, що зменшити негативний вплив сміття і відходів на навколишнє середовище, ґрунт та підземні водні джерела можна, головне правильно сортувати непотріб.

У Литві, наприклад, теж мали змогу побачити роботу сортувальної станції. Зокрема там «підгледіли» магніт, який відсортовує метал та витяжки для покращення умов праці робітників.

Загорілися ідеєю – і втілили. Взагалі важливо хотіти. І шукати можливість реалізації. Тут все це стало можливим завдяки децентралізації. В Україні цю реформу підтримує ЄС підтримує з 2016 року через програму «U-LEAD з Європою» із загальним обсягом допомоги – 102 млн євро за 4 роки (2016-2020). Саме ця реформа дозволяє місцевим громад розвиватись та створювати краще життя навколо себе.

У Дунаєвицькій громаді добре розуміють, що сміттєсортувальна лінія – хороша річ. Але якість поділу сміття залежить від свідомості учасників процесу на всіх етапах. Важливо змінювати свою свідомість та вчитися й самим розділяти непотріб.

Я почала збирати окремо макулатуру і викидаю пластик в спеціальний контейнер біля мого будинку.

А що зі своїм сміттям робите ви?

Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, радник із комунікацій в агенції E’COMM

Оригінал статті опубліковано на сайті Zik.