Євроінтеграція в Долині: міський голова Володимир Гаразд розповідає, як це відбувається

У  «євроінтеграційному»   сегменті українського інформаційного простору домінують битви за безвізовий режим, маневри довкола ухвалення передбачених Угодою про асоціацію законів, підготовка до наступного саміту Україна-ЄС та подібні серйозні речі.

Однак є ще інша євроінтеграція – далеко від столиці та великих міст. Про неї  говоримо з міським головою 20-тисячної  Долини Івано –Франківської області Володимиром Гараздом.

Спілкувалися ми на представницькій конференції під назвою  «Сприяння стійкому розвитку країн Східного партнерства», яка відбулася в кінці жовтня в Єревані.  Присвячено її було глобальній ініціативі ЄС Угода мерів, підписантом якої Долина є ще з 2009 року. А Володимир Гаразд був на цьому форумі одним із хедлайнерів та людиною, якій є що розповісти та порадити  колегам.

Що означає євроінтеграція для такого невеликого  міста, як Долина?

Для  нас це насамперед  прагнення  стандартів життя, які є в Євросоюзі. А на практиці це означає вивчення досвіду європейських міст та перенесення його до нас.

Уже близько 8 років маємо  польського «побратима», місто  Гродзік-Вєлкопольский поблизу Познаня.  Їздимо до них, дивимося, як вирішуються питання доріг, велосипедного руху, громадського транспорту, зниження швидкості руху за рахунок різних дорожніх елементів, переробки сміття та іншого.

Нам уже  почали вдаватися  подібні речі в себе. Особливо останніми роками, коли завдяки бюджетній децентралізації  у міста з’явилися  реальні кошти. Ще кілька років тому на  капітальні інвестиції після обов’язкових виплат  залишалося 34 мільйони гривень,  зараз  – майже 40 мільйонів.

Але Польща є членом ЄС, її міста можуть отримувати величезні кошти зі структурних фондів Євросоюзу. Навряд чи в цьому українські здатні з ними рівнятися.

Звісно, ми можемо лише мріяти про їхні можливості. Хоча років 15 тому в поляків бюджети були такі,  як наші.  Нині ж справа не лише в  доступності до європейських фондів – у Польщі зріс рівень життя людей, збільшилися податкові надходження.

У нас теж так поступово відбувається. Якщо піднімуть з Нового Року середню зарплату, це призведе до зростання доходів міст ще на 20-30 відсотків. Та й з тими коштами, що маємо, можемо робити те, чого не могли попередні 20 років. Треба просто правильно розпоряджатися грошима.

Зараз ми стикаємося з проблемою вироблення якісних міських проектів.  Наприклад,  хочемо реконструювати вулиці із облаштуванням безпекових елементів – причому зробити це по-новому, з урахуванням європейського досвіду. І стикаємося з тим, що нема кому це спроектувати. Містам бракує якісних проектів у сфері доріг, комунальної інфраструктури, утеплення.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Місто Долина, фото – rada.dolyna.info

Зараз ми над цим працюємо. Створили проектувальне комунальне підприємство, взяли туди молодих людей після інституту. І вони вже вивчають європейський досвід.

Як саме вивчають?

Наприклад, цього року я домовився з бурмістром польського  міста-побратима,  і двоє наших співробітників були там на навчанні: моя заступниця з комунальних питань, вона професійний ландшафтник,  та головний архітектор міста. Два тижні щодня ходити в мерію, їм показували, як вирішують різні інфраструктурні питання, давали для ознайомлення  документацію. З Польщі вони повернулися з новими знаннями та  шаленою мотивацією робити це в своєму місті.

 Зараз робимо візи для проектувальників, які так само поїдуть повчитися.

 До речі, про візи. Наскільки важливий безвізовий режим з Євросоюзом, про який так багато говорять,  для вас як міської влади?

Важливий, бо дуже багато часу відбирають візові процедури. Треба, щоб польське місто дало запрошення, потім з цим  їхати, вистоювати черги. Звичайно, ми вже маємо  певний досвід і тому все відбувається швидше. Але все одно безвізовий режим значно спростить всім життя –  і що швидше він буде, то краще. Загалом, ця візова бюрократія стримує можливості для розвитку. Добре, що в нас є місто-побратим, яке допомагає зробити візи. А як тим, у кого його немає?

Чому ви вирішили свого часу взяти участь в Угоді мерів?

Ця участь полягає для нас насамперед в запровадженні заходів з енергозбереження. Це призводить в кінцевому рахунку до реалізації цілей угоди: зменшити на 20% споживання  традиційних  енергетичних ресурсів, збільшити на 20% – альтернативних, зменшити викиди вуглецю на 20%. Три по 20.

Проект, який ми реалізуємо в рамках Угоди мерів, стосується комплексної термомодернізації  багатоквартирних  житлових будинків. Подаватися з ним на конкурс  було до певної міри ризиком.  Складно  управляти таким проектом у приватному житловому секторі, тому що треба працювати з мешканцями будинків. А  серед них є люди з радянською ще ментальністю, які очікують, що хтось прийде і все для них зробить.

З іншого боку, у секторі житлових будинків –  найбільший потенціал для енергозбереження та, відповідно, передбаченого Угодою мерів скорочення викидів вуглецю.

Цей грант Євросоюзу  став  для вас найбільшим?

Так. Загальна вартість проекту мільйон євро, з них  772 тисячі  – внесок ЄС. Для нас це просто колосальні кошти та унікальна можливість заохотити людей до модернізації власного багатоповерхового житла.

Це окрема історія: як проходили конкурси, як люди сварилися під час дискусії, треба їм це чи ні. Як збирали кошти – адже частину бюджету  вони мали оплатити самі.

Тобто, це –  організаційно та ментально складний проект. Але він успішний. Торік ми утеплили перші 15 будинків, і після зими, коли  знову оголосили конкурс, уже була маса заявок. Люди зрозуміли, що це комфорт, економія енергоспоживання, продовження на 40-50 років віку будинків, зростання вартості їхніх квартир. Зрештою, будинки зовні стають красивішими, яскравими.

Цього року ми 17 будинків відібрали, наступного відберемо десь стільки ж. Загалом завдяки цьому «демонстраційному» проекту в рамках Угоди мерів  плануємо до кінця 2018 року утеплити десь до 40%  багатоповерхових будинків.

 Та найважливіше для нас у цьому проекті –  зміна свідомості людей.  Вони не просто ухвалили рішення, а й здали кошти на це. Переступили поріг. Тепер з ними легше говорити в інших проектах, наприклад  з благоустрою території.

Але це далеко не перший ваш грантовий проект. Наскільки важко залучати міжнародні кошти під євроінтеграцію Долини?

Так,  далеко не перший. Спочатку залучали невеликі  суми. 2010 року виграли урядовий проект з освоєння коштів, які Україна отримала від Японії  за продаж вуглецевих квот в рамках Кіотського протоколу. На той грант  утеплили чотири дошкільних заклади , дитячу та центральну районну лікарні.

Потім були кілька проектів від різних посольств. Потім  –  програма для малих міст, яку фінансував  ЄС. Завдяки тому проекту утеплили наш музей в центрі міста, замінили вікна у дитячій музичній і художній школах.

Тобто, стукали в різні двері, й на кожен третій проект отримували фінансування. Це досить високий показник. Він пояснюється тим, що  у нас в міськраді вже багато років працює якісна англомовна команда, яка готує проектні пропозиції. Співпрацюємо в цьому також із громадськими організаціями міста, які теж  добре вміють писати проекти. Всього за останні сім років залучили 3 мільйони євро грантових коштів.

Уже понад  два роки працює Угода про асоціацію між ЄС та Україною. Це якось проектується на ваш рівень, чи залишається десь в Києві чи вище?

У Долині є кілька підприємств, які намагаються вийти на ринок ЄС. На жаль, роблять це самотужки. Немає якогось  державного інструменту підтримки. В моєму розумінні Мінекономіки чи інша структура мала би проводити для підприємців навчальні семінари на рівні облдержадміністрацій. Покажіть їм хороші приклади, зберіть  послів чи торгових аташе в країнах ЄС, дайте поштовх! А то угоду держава підписала, а далі кожен топче дорогу сам.

 Ми втратили ринки в Росії, і поки що не компенсували це європейським. Він хоча і в рази більший, але й конкурентніший.

Підприємства міста з яких галузей виходять на ринок ЄС?

Є у нас швейне підприємство, яке вже давно працює з європейцямиале поки що на давальницькій сировині. Вони хотіли би вийти на ринок ЄС самостійно, але для цього треба додаткові ресурси. Вийшли туди кілька харчових підприємств, які займаються кондитерськими виробами. Працюють в Польщі, Словенії.

Ще є сільськогосподарські підприємства, які  успішно експортують на європейський ринок лохину. На неї там великий попит.

На  Івано-Франківщині  багато людей виїхали на заробітки в країни ЄС. Це є це якимось євроінтеграційним фактором?

Багато підприємців, які свого часу виїхали в Польщу, Чехію, там осіли – але звідти інвестують в Україну. Один ресторан побудував, інший станцію техобслуговування. І при створенні цих  бізнесів вони приносять з собою не лише гроші, а й культуру. Хочуть, щоб ресторан був, щоб як у Чехії, а не якась забігайлівка. Приносять  також культуру управління.

Ще інвестують у житло, навчання дітей. Загалом, я би не драматизував трудову міграцію.

Справді, це відтік позитивних, активних,  роботящих людей. Але трудова міграція була і раніше. Західняки їхали в Європу, США, Канаду. Східняки – до Росії. Це вибір вільних людей, нічого особливого чи нового не відбувається.