Від Харкова лише 60 кілометрів до російського кордону і близько тисячі – до меж Євросоюзу. Звичайно, це позначається на геополітичних преференціях людей та багато років визначало зовнішньоторговельну орієнтованість місцевого бізнесу. Однак нинішні часи потребують змін. Про деякі з них говоримо з президентом харківської Асоціації приватних роботодавців та учасником об’єднання “Team Europe” Олексадром Чумаком.
17 березня Комісар ЄС з питань з гуманітарної допомоги та ситуацій кризового врегулювання Христос Стиліанідес і голова Представництва Євросоюзу Ян Томбінський анонсували відкриття у Харкові Центру підтримки малого і середнього бізнесу. Якої саме підтримки він потребує, насамперед в контексті використання можливостей вільної торгівлі з ЄС?
Насамперед місцевим органам самоуправління потрібно більше уваги приділяти малому та середньому бізнесу. На жаль, зараз не працює Регіональна рада підприємців, бо її створено за радянським принципом з фактично призначенням учасників. Наша Коаліція малого і середнього бізнесу не цікавить ні міську, ні обласну владу. Можливо, тому що головний нинішній пріоритет в Харківській області на сьогодні – збереження мирної ситуації, щоб сюди не прийшла війна з Донбасу. Тому до підприємництва черга не доходить. Як би там не було, а останні два роки ніяких заходів, зустрічей, та уваги. Ми в очікуванні цього і готові співробітничати.
Адже допомога влади потрібна в тому числі й для сприяння харківському бізнесу виходу на ринки Євросоюзу. Треба роз’яснювати переваги, сприяти бізнесу в переході на технічні регламенти ЄС, адже без цього вийти на його ринок неможливо. Важливою є допомога у пошуку партнерів у Євросоюзі. Зокрема й тих, які готові йти на наш регіональний ринок і співробітничати з бізнесом тут. Дуже важливий момент – це інвестиції та доступні фінанси. Існуючі на сьогодні в Україні кредитні програми є надто дорогими для малого і середнього бізнесу. Нема сенсу брати гроші на розвиток підприємств, впрягаючись при цьому в кредитну кабалу.
Чи існують навіть за такої ситуації приклади успішного виходу харківських підприємств на ринок ЄС?
Звичайно, насамперед це ІТ-галузь. Недавно бачив аналітику, згідно з якою сфера українського ІТ-аутсортингу є найсильнішою в Європі. Ці компанії завжди були орієнтованими на роботу з замовником з-за кордону, тому ЄС їх перший і головний пріоритет.
Гарним прикладом і лідерами в Європі є компанії Brig та Grand Marine, які виробляють надувні човни. Якщо говорити про використання можливостей асоціації, то є у нас підприємство з виробництва водопроводної арматури, фільтрів, кранів, яке нині переорієнтувалося з російського споживача на європейського. Відкрили офіс у Польщі, абсолютно нормально там працюють. Найголовнішим і найважчим було для них перейти на технічні регламенти ЄС. Це загальна проблема. Адже багато наших підприємств, орієнтованих на пострадянський ринок, працювали за технічними умовами радянських ГОСТів.
Цікаво, як у далекому від «великої води» Харкові можуть виникнути такі компанії, як загадані вами Brig та Grand Marine?
Феномен полягає у системності підходу. До того ж, компанію Brig створено колишніми військовими – авіаційними спеціалістами. Зараз у компаній вистачає європейських замовників, немає проблем з доставкою продукції до морів-океанів. Компанії чудово себе почувають і розвиваєються.
Журналісти, що пишуть про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною, скаржаться на закритість успішних українських компаній. Бізнесмени часто не хочуть розповідати про себе.
Це справді є. Бізнес просто боїться надмірної уваги з боку держави, адже її підхід є агресивно-фіскальним. Успішний бізнес потрапляє у нас в поле зору податкових органів, які намагаються частіше відвідувати такі підприємства. І другий ризик – рейдерство, яке особливо зросло в Україні за останні десять років. Успішні компанії бояться бути максимально публічними, щоб не привернути увагу нечистих на руку дільців, які можуть елементарно «відтиснути» бізнес.
Аби послабити такі ризики, треба у першому випадку максимально відлучити державу від регулювання господарської діяльності. Державна політика має стати ліберальнішою. Держава повинна також краще захищати бізнес від рейдерських посягань. А ще важливою тут є діяльність бізнес-асоціацій.
Що і як мало би бути донесено до населення Харкова та області для кращого розуміння переваг і перспективи європейської інтеграції, в тому числі й до бізнесу?
Потрібен обмін позитивними практиками. Представники компаній, яким вдалося вийти на ринок ЄС, мають ділитися своїм досвідом і популяризувати цю можливість. Їхній досвід може допомогти іншим компаніям зробити цей процес швидшим і менш затратним.
До процесу публічної дискусії мають залучатися бізнес-асоціації, які зацікавлені в розвитку своїх членів через вихід на ринки ЄС.
Потрібна також активна участь місцевих органів самоуправління. Бо сьогодні підхід держави до розвитку підприємництва залишається «постсовковим». У нас навіть у деяких програмах популяризація підприємництва покладається, як не дивно, на податкову, пенсійний фонд, центри зайнятості. Це парадокс, бо залучати треба тих, хто має успішний досвід розвитку бізнесу – самих підприємців.
За цими трьома напрямками треба працювати. Бізнес також зацікавлений у дискусії. Харківські підприємці були дуже зав’язані на Росії, і можуть компенсувати втрати того ринку за допомогою споживачів із ЄС.
Тобто, найдієвішими є бізнесові, матеріальні аргументи на користь асоціації з ЄС?
Звичайно. Саме через економіку найкраще доводити правильність європейського вибору. Показувати на цифрах, що через вихід на ринок ЄС можна компенсувати втрату російського. Бо європейський в три-чотири рази більший за нього і з набагато вищою купівельною спроможністю споживачів.
Але поки що третина експорту Харківщини припадає на Росію?
Поки що так. Бізнесу все ще важко переорієнтовуватися, насамперед середньому і вище середнього. Малий – наймобільніший, він швидше пристосовується до зовнішніх умов.
Наскільки великою перешкодою для розвитку торгівлі з Євросоюзом є географічне положення Харкова?
Це дуже велика перешкода. В ситуації війни з Росією Харків став тупиковою точкою. Раніше через місто йшов потік товарів та послуг з Росії до Євросоюзу. Сьогодні потік обмілів. Це дуже відчули ринки, особливо «Барабашово». Проблему можна вирішити збільшенням експорту в Європу. Потенціал для цього є. Крім ІТ-бізнесу – фермерство, виробництво взуття і одягу. Третина всього взуття, яке виробляється в Україні – харківське. Якщо виробники триматимуть належну якість, їхню продукцію з задоволенням купуватимуть в ЄС. Те ж стосується одягу.
Ви згадали фермерів. ЄС в рамках деяких його проектів сприяє створенню сільгоспкооперативів, однак стикається із проблемою недовіри з боку селян, бо в людей виникають асоціації з колгоспами.
Як не дивно, в 1990-ті роки сільське господарство на Харківщині розвивалося саме через сільськогосподарські кооперативи. І сьогодні ідея створення їх на базі приватних домогосподарств є дуже привабливою. Кооперативи могли би об’єднувати людей, які перебувають досить далеко від Харкова. Хтось вирощує зелень, хтось помідори чи огірки – але продати це не можуть, бо дорого довезти до обласного центру. Та якщо об’єднаються, то логістика набагато спроститься. Звичайно, люди з пострадянським мисленням бачать в цьому якийсь аналог колгоспів, виникає несприйняття. Треба працювати в цьому напрямку і пояснювати. Харківщина має величезні земельний фонд та людський потенціал в селах. Але люди там сьогодні без роботи, а створення таких кооперативів вирішило би проблеми як працевлаштування, так і покращення інфраструктури маленьких сіл і селищ.
