«Для відходу від субсидій потрібні облік, зміна поведінки людей та інвестиції в енергозбереження»

3 листопада в Києві відбудеться конференція «Заходи для поглиблення енергоефективності вразливими верствами населення», яку організовує програма «INOGATE. Йтиметься про політику держави у сфері тарифів та субсидій, енергозбереження. Одним з промовців на конференції буде Святослав Павлюк, з яким ми говорили про ці чутливі для українського суспільства речі.

 павлюк

На сайті президента є зараз петиція із вимогою заміни субсидій на індивідуальну знижку та встановлення лічильників. Однак за майже два місяці зібрано лише три десятки підписів. Як це можна розцінити?

Успіх електронної петиції значною мірою залежить від спроможності авторів пояснити, чому вона важлива і яким чином це допоможе людям. Але ініціатива справді актуальна. Запровадження повного обліку витрат енергоресурсів населенням є ключовим для формування політики субсидіювання вразливих верств і не лише їх. Гроші на компенсацію витрат людини на енергоресурси не повинні йти туди, де немає обліку цих витрат.

Станом на вересень 2015 року лише 29% житлових будинків в Україні обладнано лічильниками тепла, 18% – гарячої води і близько 29% – холодної. Ми залишаємося однією з двох країн на просторі від Португалії до Таджикистану, де немає повного обліку витрат енергоресурсів населенням. Іншою такою державою є Туркменистан. Але там газ коштує чотири долари за тисячу кубометрів, а в Україні – в сотню разів більше.

Чому так? Тут є кілька проблем.

Має місце сила звичок споживачів і протидія запровадженню повного обліку з боку постачальників усіх видів енергоресурсів, бо їм так вигідніше. Закон зобов’язує   встановити газові лічильники до 2018 року, це двічі переносили і постачальники й далі не поспішають. Аби боротися з цим, Національна комісія з регулювання у сфері енергетики зменшила у квітні цього року норми списання газу. Наприклад, для споживачів, які використовують газову плиту і не мають центрального гарячого водопостачання – з 6 до 3 кубометрів газу на людину на місяць. Це має з одного боку захистити споживачів, з іншого – спонукати постачальників активніше встановлювати лічильники, адже нижчі норми списання загрожують рентабельності.

Водночас нижчі норми списання спровокували саботаж встановленню лічильників тепер уже з боку певної частини населення. Держава має боротися і з цим. Той, хто відмовився від обліку витрат, повинен втрачати право на норми списання, на пільги та субсидії. Це відповідає європейському досвіду. Законодавство ЄС щодо обліку та аудиту витрат енергоресурсів передбачає можливість розрахунків між постачальником і споживачем без лічильника – але споживач тоді не може розраховувати ні на які форми державної допомоги. Скільки постачальник йому виставить, стільки він і повинен заплатити.

Чи спонукають лічильники людей до економії енергоресурсів?

Так, і це засвідчує практика багатьох країн Євросоюзу і навіть сусідньої Білорусі. Там протягом восьми років підняли рівень обліку витрачання води з 32% до 94% – і споживання впало вдвічі. Ціна при цьому не мінялася. Просто люди отримали лічильники і почали закривати кран. А це вже економія електроенергії, що витрачається на водопостачання.

Тому питання повного обліку витрат енергоресурсів треба вирішувати не електронними петиціями до президента, а рішеннями уряду і парламенту. Зараз є низка відповідних законопроектів, що спонукають і постачальників, і споживачів встановлювати лічильники.

Чи допоможе встановлення лічильників економії енергоресурсів, якщо держава продовжує традиційно і масштабно субсидіювати населення?

Облік справді є лише одним із низки необхідних кроків і складових перегляду політики субсидіювання населення. Метою має бути спонукання людей до енергоощадності.

У 2013 році на субсидії населенню виділили 6,5 мільярдів гривень, 2014-го заклали 8,3 мільярди, а цього року – 25,4. Щодо проекту бюджету на 2016 рік я чув цифру 48-65 мільярдів. Тарифи зростають, а споживання пропорційно не зменшується, відповідно ростуть і обсяги субсидій населенню.

Але до вказаних сум ще треба додати державну підтримку, надану “Нафтогазу” з метою продажу дешевшого газу – вона торік склала 113 мільярдів. Ще держава оплачує дешевшу електрику для населення через механізм купівлі дорожчої промисловими підприємствами – це ще 40 мільярдів. Плюс ще є компенсації на тепло. Разом ці непрямі витрати на підтримку населення минулого року склали близько 160 мільярдів гривень, а це третина державного бюджету
Всі ці доплати фактично йдуть постачальникам енергії, а не споживачам, тому це роками створювало ілюзію дешевого енергоресурсу та неймовірно роздуло відчуття патерналізму, яке є одною з найбільших загроз реформам.

Ці гроші могли б іти на розвиток, а не проїдання. Ну і ще один штрих до загальної картини. За останні роки промисловість скоротила споживання газу на 50%, теплокомуненерго на 40%, приблизно на 50% впали витрати на транспортування енергії, а населення скоротило споживання лише на 1%. І тільки 2014 року, коли значно зросла ціна на газ, побутове споживання його зменшилося на 11%. Бо люди стали платити більше і почали цінувати та економити той ресурс.

Допомогти вразливим групам і не лише їм зменшити рахунки за енергоресурси можна, скоротивши їхню потребу в енергії. Ті згадані вище гігантські суми субсидій слід переорієнтувати: не давати постачальникам як компенсацію за дешевший ресурс для споживачів, а надавати в той чи інший спосіб населенню, наприклад для утеплення будинків. 2015 рік на такі цілі виділено 342 мільйони гривень, і майже всі вони є грантом в рамках бюджетної підтримки з боку Європейського Союзу. Порівняйте цю суму із понад 25-мільярдним обсягом субсидій – в 72 рази менше.

Поки ми ще досить далекі від переорієнтації з субсидій на допомогу людям в енергозбереженні, як можна впливати на поточну поведінку споживача?

Частина субсидій на паливо для населення фактично виплачується в грошовій формі, тобто механізм вже існує, хоча про це згадується рідко. В держбюджеті 2015 року на такі грошові виплати закладено понад 800 мільйонів гривень і більшу частину з цих грошей вже виплачено.

У нас зараз зростають ціни на енергоносії, і ми багато про це говоримо. Як на мене, це непродуктивна дискусія. Тарифами має займатися Антимонопольний комітет і регулятор. Держава повинна допомогти споживачеві скоротити споживання без зменшення його комфорту, це єдиний довготривалий спосіб.

Треба переходити від дискусії про тарифи до дискусії про квитанції. Люди мають зрозуміти, що суми в рахунках можна і треба змінювати обсягами свого споживання: газу, води, електроенергії. Людина зазвичай не любить заощаджувати ресурси, але любить економити гроші. Якщо ми надамо населенню таку можливість, економія буде дуже відчутною.

Звичайно, дуже важливим є усвідомлення населенням описаної вище ситуації з обсягами субсидій. Мають бути інформаційні кампанії, адже можлива економія енергоресурсів в разі спільних дій держави та населення оцінюється десь у 50% від поточного рівня споживання. Доцільно було би зобов’язати постачальників показувати людям у квитанціях не лише суму, яку вони мають заплатити, а фактичну вартість спожитого та суму дотацій постачальнику та пільг і субсидій споживачеві . Щоб люди розуміли, скільки справді доплачується з бюджету, а скільки платять вони. Наступним етапом має бути надання цих доплат споживачеві в руки з можливістю витратити їх на термомодернізацію будинку.

Разом із тим держава має чітко мотивувати людей запроваджувати заходи з енергоефективності. Маємо оприлюднені вже плани уряду з підвищення тарифів до економічно обґрунтованих на період до 2018 року. Такої ж ясності потребує і політика щодо субсидій. Сама лише державна допомога не мотивує людей щось робити. Тому держава має розробити план з поступового скорочення субсидій із одночасним виробленням механізму їх монетизації – переведення у кошти, доступні для населення для підвищення ним енергоефективності своїх осель, термоізоляції тощо.

Яким є відповідний європейський досвід?

Є країни, де населенню надають кредити під низькі відсотки – зазвичай під 1% і з виплатою протягом 25 років. У нас зараз вартість грошей значно більша – 25% річних, і банки не надають кредити на довше ніж 5 років. Ясно, що з такими умовами ми не зможемо забезпечити глибокої термомодернізації житла чи зменшення споживання енергії. В Україні цей показник на квадратний метр оселі становить в середньому 250-260 кВт на рік, а в Євросоюзі – 90-120 кВт і до 2030 року ЄС хоче скоротити це показник до 40 кВт.

Я згадував вище про 342 млн гривень, які йдуть на компенсацію населенню заходів із енергозбереження. Цей грант Євросоюзу вже вичерпується, і треба створити механізм наповнення такого фонду. Цікавим є досвід Польщі. Там порахували, що держава отримує у вигляді різних податків 40% вартості усього ланцюжка термоізоляції будинку – від виробництва ізоляційного матеріалу до робіт з утеплення. І уряд запропонував спрямовувати на компенсації чверть цих коштів –тобто джерелом наповнення фонду є податки сплачені ринком термомодернізації, який буде створено.

Загалом, європейські країни можуть слугувати джерелом досвіду для нас у двох напрямках. Перший – технологічний, як зробити краще ті чи інші роботи, яких помилок уникнути. Другий – як приклад ефективного врядування у цій сфері, зразок енергетичного менеджменту, в тому числі на рівні місцевого самоврядування. Останнє є тим, чим опікується Угода мерів – започаткована Євросоюзом ініціатива для місцевих та регіональних органів влади, які добровільно зобов’язуються підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях. Її підписано також і українськими 118 містами

Є гарні приклади вже і у нас. У Черкасах торік поставили в 105 багатоповерхових будинках індивідуальні теплові пункти, які регулюють споживання тепла. Середнє скорочення споживання енергії в різні місяці становило від 18 до 40%. Чиста економія склала 6,5 млн грн, а окупність такого теплопункту лише за рахунок економії становить лише три роки. ОСББ в Луцьку та Львові після утеплення своїх будинків скоротили споживання тепла наполовину. Отже, повний облік витрачання енергоресурсів, зміна поведінки людей щодо енергоощадності та інвестиції в енергозбереження а не безконечні субсидії продавцям – це три ключові завдання, які стоять сьогодні перед державою та населенням.

Інтерв’ю було опубліковано на сайті газети Верховної Ради “Голос України”