Дах над головою – ЄС допомагає поселенням переселенців

“Це родина з чотирьох осіб. Вони з Горлівки. Отримали: борошно, макарони, гречку, горох, рис, хліб, овочі, памперси. Дитина отримала ранець для школи”.

Ольга Красікова, директор центру колективного проживання переселенців у Костянтинівці

Ольга Красікова, директор центру колективного проживання переселенців у Костянтинівці, промисловому містечку на Донбасі, показує нам свою велику реєстраційну книгу. У ній вона записує, хто з переселенців отримав гуманітарну допомогу, що саме, і коли. За весь час, від весни 2014 року, через неї пройшло більше трьох тисяч осіб.

Спочатку, навесні та влітку 2014-го, люди їхали зі Слов’янська. Потім, коли Слов’янськ було звільнено і війна перемістилася в інші міста Донбасу, поїхали з Горлівки, Донецька, Авдіївки, Єнакієвого.

У центрі колективного проживання переселенців, яким опікується Ольга, раніше жили бездомні. Коли почалася війна і люди почали масово виїжджати з зони конфлікту, міська влада його віддала для поселення переселенців. Тоді місце було без утеплення, без дверей (замість дверей висіли великі ковдри), без сантехніки, без душу.

“Койки стояли скрізь, де був якийсь порожній куточок – там і ставили. Відмежовували їх занавіскою. Навіть біля туалету у нас стояло двохярусне ліжко. Люди були раді навіть цьому, бо в них не було грошей платити за квартиру”, – розповідає Красікова.

Місцеві мешканці одразу почали нести ковдри, постільну білизну, одяг, взуття, продукти. Від літа до жовтня годували близько 130 людей на день: 40 літрів супу щодня, які привозили з іншої частини міста, у молочних бідонах. “Друге” варили прямо тут.

Восени 2014 року до допомоги почали підключатися міжнародні організації. Чеська People in Need у вересні 2014-го відкрила свій офіс у Слов’янську. Центру в Костянтинівці, завдяки коштам Євросоюзу, організація надала сантехніку (унітази та умивальники), будівельні матеріали (гіпсокартон, двері, дроти), продуктові набори та ковдри.

Щоб надати допомогу, гуманітарні організації спочатку їдуть у спільноти переселенців, спілкуються з керівниками центрів, збирають фокус-групу, говорять з людьми. Поступово, через діалог, люди відкривають, що їм потрібно. Потім із ними тримають зворотній зв’язок: в People in need, наприклад, є загальна гаряча лінія для скарг та пропозицій. Після завершення проекту опитують певний відсоток тих, хто отримав підтримку.

Якщо проблеми з приміщенням і потрібно робити ремонт чи серйозно його поліпшувати, цим займається проект Shelter (“Домівка”): спеціальна ініціатива для облаштування приміщень для переселенців. Завдяки коштам ЄС People in Need допоміг 710-м родинам, чиї будинки постраждали внаслідок війни (передусім надавалися будівельні матеріали, а також виконувалися самі роботи) та 10 колективним центрам, зокрема центру в Костянтинівці. Продуктові набори організація роздає близько 15 тисячам людей щомісяця – як тим, що мешкають на території, підконтрольній українській владі, так і тим, що мешкають на території самопроголошених проросійських республік.

Сьогодні Євросоюз та його держави виділили Україні мільйони євро гуманітарної допомоги. Надає він її здебільшого через такі міжнародні організації як People in need, Save the children, агенції ООН, Данська рада біженців, Норвезька рада біженців, які самі активно працюють з українськими волонтерами. Чому? Бо жоден чиновник не зрозуміє людей так, як зрозуміє волонтер чи гуманітарний працівник.

“Дзвонили мені люди і питали: що переселенцям потрібно”, – розповідає Ольга Красікова. “Я їм казала: уявіть, що ви вийшли на вулицю в одному халаті. І не повернулися додому. Що вам потрібно? – Вам потрібно все”.