Експерт ЄС: соціальна політика має ґрунтуватися на реальних потребах

Система соціальних послуг залишається одним із вразливих питань публічної політики України. Із виникненням військового конфлікту у східній Україні кількість соціальних проблем збільшується, і волонтери не завжди в змозі повною мірою нести цю ношу на своїх плечах.

DSC_1963 - Копія
Андрій Третяк, радник проекту Twinning та експерт з питань соціальної політики

Експерти проекту ЄС з питань розвитку системи соціальних послуг в Україні проаналізували та обговорили європейські практики соціальних реформ зі своїми українськими колегами. Вони пропонують конкретні кроки для покращення якості соціальних послуг в Україні. Ми спробували окреслити цей напрямок реформ із Андрієм Третяком, радником проекту Twinning та експертом з питань соціальної політики.

– Якими є ключові відмінності між українською та європейською системами соціальних послуг?

Ключова відмінність української системи від європейської полягає в успадкуванні радянської моделі. Взагалі-то, в цьому немає нічого поганого: Радянський Союз був першим, хто почав впроваджувати інноваційні соціальні програми – ще на початку 1920-х рр. Деякі з них навіть вплинули на розвиток соціальних систем у Європі.

Але радянська та західноєвропейська системи керувалися різними парадигмами розвитку. Радянська система розробляла соціальну політику навколо ідеї повного працевлаштування, яка передбачала інтеграцію всього працездатного населення до виробничого процесу. Тих, хто не бажав працювати, могли навіть змушувати до праці. А “невиправдана бездіяльність” негативно сприймалася і переслідувалася. Тому більшість радянських людей були працевлаштовані та, як наслідок, убезпеченні від злиднів. Система соціального захисту орієнтувалась на людей, які не здатні інтегруватися до звичайної трудової діяльності (дітей, людей похилого віку, інвалідів), а також на соціальні групи, які заслужили привілеї (через видатні професійні досягнення) та/або постраждали від певних обставин (через війну чи катастрофи). Соціальна допомога бідним не була передбачена зовсім, а сприймалась як персональна відповідальність або ж навіть провина бідних людей.

Західноєвропейські країни продовжили свій розвиток за принципом ринкової економіки, в якій безробіття неможливо уникнути. Тому країни Європи орієнтували свої системи соціального захисту на підтримку людей у тимчасово скрутному фінансовому становищі (безробіття, інвалідність, тощо). Ідеєю соціальної політики стала швидка інтеграція таких людей до нормального життя. Взагалі, дешевше допомогти таким людям відразу ж після того, як стався життєвий негаразд, ніж потім постійно їм допомагати упродовж їхнього життя.

У цьому і полягає ґрунтовна різниця. Головні відмінності можна побачити у ставленні до безхатченків та безробітних людей. В українській пострадянській системі таких людей прийнято вважати лінивими, або винними у своїх злиднях.

– Що це означає на практиці?

Це означає, що в Україні люди можуть отримувати державну підтримку лише якщо вони на неї заслуговують. Наприклад, ветерани війни або постраждалі в наслідок Чорнобильської катастрофи. В Європі ж підтримка надається людям, які потрапили в скрутне фінансове становище, щоб допомогти їм інтегруватися до звичного способу життя в суспільстві.

– Це означає, що європейська система соціального захисту розглядає соціальну послугу не як нагороду, а як потребу. Як визначити, чи дійсно людині потрібна державна підтримка?

Існує декілька способів, щоб це перевірити. В Європі, де більшість доходів реєструється у фіскальній системі, можна застосувати механізми перевірки на бідність, які оцінюють загальний дохід домогосподарств. Натомість у країнах зі значною часткою неофіційної економічної діяльності, де справжні доходи не декларуються, соціальні пільги можуть супроводжуватись певними зобов’язаннями. Це означає, що люди повинні щось зробити, аби отримати державну підтримку від держави. Наприклад, пільги по безробіттю можуть передбачати громадські роботи: можливі бенефіціари можуть, наприклад, взяти участь в посадженні квітів у громадських місцях тощо. Я запевняю, що люди, які насправді не потребують цих грошей, відмовляться від громадських робіт.

– Ця модель працює в ЄС?

Країни ЄС зараз намагаються її впровадити. Звичайно, не існує ідеальної моделі, а системи соціального захисту в країнах ЄС постійно розвиваються. Остання тенденція – надавати фінансову допомогу за певні зобов’язання щодо зміни поведінки. Наприклад, людина, яка отримує адресну соціальну допомогу, зобов’язана пройти перекваліфікацію та влаштуватись на роботу. Або людей з обмеженими можливостями заохочують інтегруватися до робочого процесу.

– Україна має прийняти певні закони, щоб досягти такої інтеграції?

Якщо говорити про закони, то в Україні досить непогане законодавство, але воно іноді не працює.

– Чому?

Через те, як приймаються ці закони. Коли у Франції відбувався перегляд закону про інвалідність у 2005 році, цей процес тривав два роки. До складу робочої групи увійшли всі зацікавлені сторони: бенефіціари, громадські організації, спеціалісти, науковці. Всі вони обговорювали закон впродовж двох років, але в решті решт усе суспільство було згодне з його фінальною версією.

Українські посадовці інколи не розуміють, чому ті люди даремно витрачали свій час цілих два роки, якщо закон можна написати за один тиждень на основі декількох європейських законів. На виході чиновники отримують дуже добрий закон, який в Україні, однак, не працюватиме. Адже він не ґрунтується на консенсусі або потребах українського суспільства.

У Франції закони працюють краще, тому що у їх написанні беруть участь всі зацікавлені сторони. Закони мають ґрунтуватись на консенсусі в суспільстві, а не на простому переписуванні європейського законодавства. Деякі європейські норми тут поки що не працюватимуть через відмінності у цінностях. Інколи громадяни різних країн мають різні погляди на соціальні явища.

– Повертаючись до виявлення потреб людей. Зараз точиться дискусія щодо скасування «перехресних субсидій» на оплату за газ. Скасування цих субсидій підвищить вартість газу та опалення для домогосподарств. Водночас говорять про те, що держава має забезпечити адресними субсидіями найменш заможних людей (які не можуть собі дозволити платити високі ціни). Але як визначити, чи дійсно людина потребує цих субсидій, якщо багато людей отримують зарплати «в конвертах»? Чи існують європейські практики, які могли б допомогти розв’язати цю проблему?

Тут діє той самий принцип. Потрібно перейти від підходу надання допомоги до підходу соціальної інтеграції. Людина має зробити щось корисне для суспільства та/або змінити свою поведінку, щоб отримати субсидію. У такому разі за державною допомогою звернуться лише ті, хто дійсно її потребує.

– Останнє запитання. Якими, на Вашу думку, мають бути три головні кроки українського уряду у сфері соціальної політики?

Першим кроком має бути належне визначення людей, які справді потребують соціальної допомоги. Сьогодні це є однією з основних проблем. Сучасна система визначення потреб є неефективною через конфлікт інтересів: ті ж самі установи визначають потреби людей та отримують державні кошти для надання соціальних послуг. Вони зацікавлені виявити більше бенефіціарів.

Децентралізація соціальних послуг може вирішити цю проблему. Тому наступним кроком має стати децентралізація бюджету на соціальні потреби. Однак, це слід робити поступово, починаючи з обласного рівня, наприклад. Якщо відразу передати повноваження соціальних послуг на рівень селищ, соціальна політика розпадеться. На сільському рівні недостатньо компетентних людей, які здатні визначати пріоритети соціальної політики.

І нарешті, децентралізація фінансування. Це передбачає, що держава має фінансувати послуги, а не установи, які їх надають.

Контекст

Проект ЄС «Підтримка розвитку системи соціальних послуг в Україні» впроваджувався спільно із Міністерством соціальної політики України з 2012 по 2014 роки. За цей час експерти проекту від Міністерства соціальної політики Франції спільно з представниками Міністерства соціальної політики України розробили та впровадили методології моніторингу та оцінювання якості надання соціальних послуг. Також було апробовано процедури соціального замовлення, внесено зміни до законодавства України у сфері надання соціальних послуг у відповідності до Європейських норм та стандартів. Експерти ЄС на постійній основі працюють з українськими колегами щодо обміну передовими Європейськими практиками у сфері соціальної політики.

Ви можете переглянути офіційне відео Проекту тут

За додатковою інформацією, звертайтеся за контактами: +38 (044) 278-52-90, twinning.mlsp@gmail.com

Сторінка проекту www.facebook.com/TwinningSocialServices