“Мотивація волонтерства проста: ми тут живемо”

«Великих аварій і катастроф – як техногенних, так і природних – не стає менше. Їх кількість лише зростає», – стверджує Володимир Кузнєцов, експерт з комунікацій Програми з попередження, готовності та реагування на природні та техногенні катастрофи в країнах Східного партнерства (PPRD East). 

Наша розмова з ним – про європейський досвід  волонтерської допомоги задля безпеки громади під час великих природних катастроф та техногенних аварій.

3I3G2536
Volodymyr Kuznietsov, communications expert with the EU-funded Programme for the Prevention, Preparedness and Response to Man-made and Natural Disasters in the ENPI East region (PPRD East)

–          Давайте поговоримо про соціальну роль волонтерства. Якщо для вирішення кожної проблемної ситуації передбачені спеціальні служби та спеціалісти, наскільки виправданим є залучення громадян?

Великих аварій і катастроф – як техногенних, так і природних – не стає менше. Їх кількість лише зростає. Зазвичай працівники рятувальних служб сприймають населення або як жертву, або як фактор, що лише заважає і ускладнює їх роботу. Однак європейська практика показує, що цивільне населення є величезним ресурсом, нехтувати потенціалом якого нераціонально. В європейських країнах активно працюють сотні тисяч підготовлених волонтерів, які за фахом є вчителями, лікарями чи ким-завгодно. Їх кількість є достатньою для того, аби в разі необхідності вони могли надати серйозну підтримку службам громадянського захисту. Треновані волонтери здатні вчасно помітити ознаки наближення аварії та попередити її, вони беруть участь у рятувальних операціях, а також можуть самостійно організувати ліквідацію її наслідків. Окрім безпосередньої користі для місцевої громади, соціальне волонтерство є вигідним як для самих волонтерів, так і для держави в цілому.

З цієї точки зору цікавим є досвід Австрії, де в ролі пожежників виступають прості громадяни, які в інший час працюють на будь-якій іншій роботі. В маленькому містечку може не бути пожежної станції, але в ньому стоїть повністю готова до роботи пожежна машина, як якою в разі необхідності керує  спеціально  навчена команда волонтерів. Це дозволяє або самостійно ліквідувати пожежу, або ж дочекатися допомоги із найменшими збитками, а також економить значні ресурси на утримання пожежників. Такий механізм є добре продуманим, а вкладені кошти порівняно незначними. Завдяки цьому система ефективно працює без зайвих витрат і з найменшими збитками. 

–          Ви сказали, що волонтерство є поширеним явищем в Європі. В чому полягає мотивація волонтерів, особливо в час, коли безпосередньої загрози немає?

Мотивація цих людей дуже проста – «Ми тут живемо». Звісно, важливим стимулом є присутність небезпеки, як-от: вірогідність паводку, часті пожежі, близькість шкідливого підприємства.  Наприклад, мешканці маленького італійського містечка Кьюліано, що страждає від паводків, розуміють, що коли «прийде велика вода», команда із Генуї буде їхати довго, а коли прийде, її може виявитися недостатньо. Тому люди свідомо самоорганізуються, аби зменшити збитки і уникнути жертв.  Однак волонтерство вже стало частиною культури і світогляду.

Крім того, на державному рівні також можна стимулювати людей долучатись до громадської активності. Зокрема, у Німеччині існує державна програма підтримки волонтерів, згідно з якою активісти отримують певні пільги та сплачують зменшені податки. Всі охочі можуть пройти безкоштовні тренінги, на яких вони отримують вкрай важливі навички реагування на небезпечні обставини та їх попередження. Завдяки цьому в місті з’являються люди, які в разі небезпеки можуть зі знанням справи організувати інших. Цим людям не потрібно виплачувати зарплатню, однак якщо один раз на 15 років в місті трапиться пожежа чи паводок, вони будуть одними із тих, хто буде поводитиметься правильно, хто знатиме, що робити і як допомогти. Це виправдано з суто економічної точки зору. В Італії щорічно на таких тренінгах готують тисячі волонтерів. Люди із готовністю приїжджають на такі заходи, адже це дозволяє їм почуватися гідними громадянами, що активно долучаються, а не пасивно чекають на допомогу зі сторони.

–          Наскільки волонтерство є актуальним в Україні і поширеним серед українців?

Близько двох тисяч українців щороку гине в побутових пожежах. В більшості випадків цих смертей можна було б уникнути. Попри досить якісну працю служб надзвичайних ситуацій, люди гинуть і далі, адже зусиль фахівців недостатньо. Побутові та лісові пожежі, паводки, техногенні аварії через застаріле устаткування, халатне ставлення, відсутність фінансової підтримки тощо (це і шахти, і хімічні підприємства, і аварії під час залізничних перевезеннях,). Ресурсів для належної підтримки не вистачає, тому ризики в Україні є дуже високими. Тому навчання населення правилам поводження у надзвичайних ситуаціях є більш ніж актуальним. В регіонах Україні на базі обласних відділень Державної служби надзвичайних ситуацій існують  інформаційні центри, до яких люди можуть звертатися за порадами чи відповідями на свої питання. Однак волонтерів як таких немає, тим більше немає системи організованого волонтерства. Водночас, у спеціалізованих навчальних закладів Державної служби надзвичайних ситуацій цілком можливо на регулярній основі проводити спеціалізовані курси. Однак для цього бракує державної підтримки. Консультативні проекти, в тому числі проекти ЄС, могли б допомогти організаційно, методично та фінансово. Проте такі ініціативи можуть бути справді дієвими лише в рамках масштабної державної програми.

 –           Чи існують механізми мобілізації населення, які могли б «запустити» громадську активність людей ще до того, як лихо трапилось?

Потрібно створювати «кришталики», тобто осередки, навколо яких почнеться розростання волонтерської активності. Поштовхом до їх створення може бути демонстрація наочних успішних прикладів, особливо ефективно цей метод функціонує в місцях, де є певна очевидна загроза, наприклад, сезонні природні лиха або наявність потенційно небезпечного підприємства.  Де є наочне розуміння людьми важливості ефективного механізму попередження та реагування. Саме з таких місць потрібно починати роботу з популяризації волонтерства як соціального явища. Цих людей потрібно навчати, оснащувати базовими інструментами, посібниками, спеціальним одягом. Далі потрібно підтримувати такі осередки і інформаційно – тобто, поширювати інформацію про їх діяльність – і на законодавчому рівні – наприклад, як у Німеччині, запроваджувати певні пільги.

Я переконаний, що тисячі чоловіків згодяться відірватися на кілька днів від своїх справ, аби поїхати на тренінг і навчитися чомусь безумовно практичному, а також отримати за це, наприклад, зменшення податків. Зі свого боку, держава зекономить великі кошти на утриманні персоналу і водночас отримає величезні людські ресурси, які можуть надавати вагому підтримку державним рятувальним службам.

Цей процес безумовно потребує системного підходу і є доволі складним, однак це дозволяє активізувати фантастичні ресурси. Держава, вкладаючи  певну суму грошей щорічно, може отримувати назад значно більше. По-перше, завдяки цьому формується культура безпечної поведінки, адже людина, що пройшла правильну підготовку, не допустить ризикованої ситуації і не зробить фатальної помилки. По-друге, на ліквідацію наслідків аварії витрачають величезні кошти, а залучення тисяч підготовлених людей уможливлює значну економію. Однак для цього потрібен далекоглядний підхід, який передбачає довгострокове планування і розподіл ресурсів.

 Нагадаємо, що перша фаза міжнародної Програми з попередження, готовності реагування на природні та техногенні катастрофи в країнах Східного партнерства (2010–2014) покликана у співпраці із національними рятувальними службами посилити потенціал країн-партнерів у галузі захисту громадян від стихійних та антропогенних лих і наблизити вітчизняні механізми цивільного захисту до стандартів Європейського Союзу.

Наприкінці 2013 року в Україні стартувала тематична національна просвітницька кампанія Програми щодо волонтерського руху. Вона має на меті покращити співпрацю населення зі службами порятунку України.