Вальтер Треттон: Енергетична спільнота сприяє створенню єдиного енергоринку в Європі

Енергетика є однією з ключових тем стосунків Україна та ЄС. Саме тому вона стала однією з ключових тем Школи європейських студій – освітнього проекту, заснованого Представництвом Європейського Союзу в Україні.  

Вальтер Треттон, Керівник відділу «Енергетика, транспорт і навколишнє середовище» Представництва ЄС в Україні
Вальтер Треттон, Керівник відділу «Енергетика, транспорт і навколишнє середовище» Представництва ЄС в Україні

Під час третьої сесії Школи Вальтер Треттон, Керівник відділу «Енергетика, транспорт і навколишнє середовище» Представництва ЄС в Україні, розповів про енергетичну політику ЄС, членство України в Європейській енергетичній спільноті та кроки Києва у напрямі наближення державних законів у енергетичній сфері до норм і стандартів ЄС. Нижче ми наводимо резюме головних тез Треттона, з якими він виступив перед учасниками Школи.

Щодо особливостей енергетичних перемовин ЄС. Енергетична політика ЄС має багато цілей, включаючи створення інтегрованого європейського енергетичного ринку, сприяння енергоефективності та зниження ризиків завдяки диверсифікації енергопостачань. Для створення справжнього європейського енергетичного ринку ЄС має до 2020 року інвестувати у свої інфраструктуру близько 1 трильйона євро. За словами Президента Європейської Ради Германа Ван Ромпея, Євросоюз прагне розвитку стабільних, гармонійних і доступних енергетичних ресурсів. Це означає, що Брюссель ставить собі за мету сприяти розвитку енергоефективності, що є одночасно одним із головних питань, які ЄС підіймає у  зовнішніх енергетичних перемовинах, зокрема з Україною.

Залежність ЄС від кількох великих енергопостачальників змусила Євросоюз серйозно поставитися до питання диверсифікації постачань. У цьому контексті, Євросоюз прагне звільнити всі країни-члени від залежності до єдиного постачальника. Ця мета спонукає ЄС частково заміщувати використання традиційних енергоресурсів відновлюваними джерелами енергії та нетрадиційним пальним, зокрема сланцевим газом.

Щодо законодавства ЄС у сфері енергетики. Досягнення таких цілей вимагає від Євросоюзу проведення гармонізації енергетичного законодавства серед його країн-членів. Окрім того, виникає необхідність у запровадженні певних правових норм, покликаних стимулювати конкуренцію на європейському енергетичному ринку.

Зокрема, у 2003 році ЄС презентував свій Другий енергетичний пакет, що складається з директив та регламентів, які зачіпають питання газу та електрики. Він вводить так званий принцип «розмежування» (unbundling), згідно з яким газотранспортні системи не можуть контролюватися постачальником або виробником енергоносіїв. Це важливо з огляду на забезпечення недискримінаційного доступу до енергоресурсів для усіх агентів ринку та усунення захисту «внутрішніх ринків» держав-членів ЄС від конкуренції, що його встановлюють вертикально інтегровані компанії.

У 2009 році Брюссель просунувся ще далі у лібералізації свого енергетичного ринку: він ухвалив Третій енергетичний пакет, що стимулює постачальників газу та електроенергії відмовитися від володіння газо- чи електротранспортною мережею, та встановлює суворіші правила для тих, хто не готовий відмовитися від такого володіння.

Студенти Школи європейських студій (EU Study Days)
Студенти Школи європейських студій (EU Study Days)

Щодо Третього енергетичного пакету ЄС. Третій енергетичний пакет встановлює жорсткіші правила, зокрема у питаннях розмежування процесу енергопостачання між постачальником енергоносіїв і власником газотранспортної системи. Країни-члени ЄС мають обрати один з трьох запропонованих Пакетом варіантів розвитку енергетичного бізнесу.

Перший варіант є найбільш радикальним: за його вимогами, газотранспортна система та постачання газу не можуть перебувати у власності однієї компанії. Тобто, якщо ви є постачальником, ви не можете одночасно володіти газотранспортною системою. Деякі країни-члени вже обрали цей варіант.

Другий варіант менш радикальний: він передбачає введення на ринок незалежного оператора [газо- чи електротранспортної] системи. За такого варіанту, транспортною системою продовжує володіти її власник, однак він не управляє нею та не визначає правила доступу до неї. Мережею керує інша компанія на основі орендної угоди, укладеної із власником.

Третій варіант встановлює жорсткі правила управління транспортною системою з боку наявної інтегрованої компанії. Згідно з нею, така компанія не повинна використовувати транспортну мережу лише заради задоволення власних інтересів.

Цікаво, що чимало інтегрованих компаній з країн, що обрали цей варіант (наприклад, з Німеччини), визнали неефективність утримання власності над транспортною системою, оскільки це не надає їм жодних конкурентних переваг. Через це багато компаній вирішили продати свої газо- чи електротранспортні мережі; це вкотре доводить ефективність правила про розмежування власності між постачальником енергоносіїв і власником транспортної системи.

Щодо Європейської енергетичної спільноти. Європейська енергетична спільнота була заснована ЄС та низкою балканських країн у 2005 році. Її мета – розширення нормативно-правової бази ЄС у сфері енергетики та європейського енергетичного ринку на сусідні країни.

Україна приєдналася до Європейської енергетичної спільноти 1 лютого 2011 року. Цим вона взяла на себе зобов’язання, починаючи з 1 січня 2012 року, запровадити норми Другого енергетичного пакету.

Окрім постійних членів, у Спільноті також є країни-спостерігачі, зокрема Норвегія, Туреччина, Грузія та Вірменія. Членство у ній передбачає проведення реформ енергетичного сектору, що мають сприяти збільшенню інвестицій у енергетичну інфраструктуру та активізувати ринкову інтеграцію. Окрім того, Брюссель прагне заохочувати країни-учасниці Спільноти дотримуватися привал ЄС у сфері захисту довкілля, енергоефективності, відновлюваних джерел енергії, нафтової промисловості тощо.

Щодо енергетичних положень в Угоді про асоціацію між ЄС та Україною. Відповідні положення Угоди про асоціацію, які ґрунтуються на зобов’язаннях України у рамках членства в Європейській енергетичній спільноті, покликані наблизити Україну до енергетичного ринку Євросоюзу.