Єврокомісар Даманакі: «ми маємо розвивати наукову співпрацю з питань Чорного моря»

Марія Даманакі, Європейський Комісар з морської політики та рибальства
Марія Даманакі, Європейський Комісар з морської політики та рибальства

14 лютого Київ відвідала Марія Даманакі, Європейський Комісар з морської політики та рибальства. До України вона приїхала, аби обговорити перспективи регіональної співпраці у чорноморському басейні. У Києві Даманакі зустрілася з Прем’єр-Міністром України Миколою Азаровим, Міністром екології та природних ресурсів Олегом Проскуряковим, заступником Міністра інфраструктури Володимиром Корнієнком, заступником Міністра закордонних справ Андрієм Олефіровим та Головою Державного агентства  рибного господарства України Віктором Дроником.

Наприкінці її візиту ми розпитали Комісара про головні перспективи співпраці між ЄС та Україною з питань морської політики та рибальства.

Пані Даманакі, почнемо з питання про ініціативу «Чорноморська синергія», започатковану в 2008 році. У червні 2012 року, в Стамбулі, Ви сказали, що прагнете її «оживити». Якими є пріоритети цього оновлення?

«Чорноморська синергія» є ініціативою, яку європейські інституції розробили кілька років тому. Наразі ми розвинули тільки складову, дотичну до охорони довкілля. Сьогодні ми можемо спробувати вийти на конкретні результати й поширити досягнення цієї екологічної складової на низку інших сфер. Саме тому під час моєї зустрічі з представниками української влади я наголосила на потребі розвивати нашу наукову співпрацю, зосереджуючись на сферах розвитку, прибережного транспорту, туризму тощо.

Першим кроком, який ми маємо здійснити, має бути створення спільної бази даних, яка відображатиме ситуацію з природними ресурсами, рибними запасами у морських басейнах і т.д. На сьогоднішній день існують окремі бази даних, розвинуті різними країнами, і інколи вони несумісні одна з одною.

IMG_8252
Марія Даманакі, Європейський Комісар з морської політики та рибальства

Однак «Чорноморська синергія» є аж ніяк не єдиним способом нашої співпраці в регіоні. Ми є спостерігачем в Організації чорноморського економічного співробітництва; в нашому розпорядженні також є Бухарестська конвенція [з захисту Чорного моря від забруднення]. Іншими словами, існує багато структур, які мають стосунок до наших цілей в чорноморському регіоні, і ми збираємося використати всі наявні канали, аби досягти результатів.

Ви згадали про наукову співпрацю з морських питань. Одна з ваших нещодавніх ідей полягала в створенні всеосяжної мапи дна європейських морів. Чи ви також хочете залучити Чорне море до цього проекту?

Так, я сподіваюся, що до 2020 року ми матимемо карту дна усіх морських басейнів навколо Європи. У нас дуже добрий досвід, наприклад стосовно Балтійського моря. Але ми не зможемо реалізувати цей проект наодинці; саме тому й потребуємо співпраці наших партнерів. Україна має великий потенціал у цій сфері.

З інституційної точки зору Чорноморський регіон є дещо складним утворенням. У ньому є дві держави Європейського Союзу (Румунія та Болгарія), є країни Східного партнерства (Україна, Грузія), є країна, що веде переговори про вступ до ЄС (Туреччина), є країна, з якою ЄС має «стратегічне партнерство» (Росія). Чи не є таке розмаїття інституційним бар’єром для розвитку спільних проектів?

Ні, аж ніяк. Ідея наукової співпраці полягає в тому, щоб розвивати її незалежно від статусу тієї чи іншої країни. Наукові дані є об’єктивнішими, і співпраця щодо них є легшою. Якщо ми хочемо мати стале та збалансоване використання морів та океанів, нам ця співпраця потрібна. Сьогодні ми працюємо над тим, аби створити канали, що працюватимуть роками, і не залежатимуть від політичних питань.

Але, звісно, якщо ми підпишемо Угоди про асоціацію з Україною, все буде набагато легше.

Здійснення яких реформ у морській та риболовній політиці передбачені Угодою про асоціацію між Україною та ЄС?

Марія Даманакі, Європейський Комісар з морської політики та рибальства (праворуч) та Ян Томбінський, голова Представництва ЄС в Україні (ліворуч)
Марія Даманакі, Європейський Комісар з морської політики та рибальства (праворуч) та Ян Томбінський, голова Представництва ЄС в Україні (ліворуч)

Угода передбачає чимало реформ, пов’язаних зі сферою рибальства та морською галуззю взагалі. Наприклад, ми завершили з Україною розробку процедури боротьби проти нелегального рибальства. Аби мати сумісну систему, що сприятиме нашому імпорту та експорту рибних продуктів, ми мусимо мати спільну чи принаймні сумісну систему сертифікації риболовлі. Ця система є на порядку денному реформ, які передбачені Угодою про асоціацію.

Іншим питанням є енергетика: у нас є ідеї співпраці для захисту довкілля – наприклад стосовно буріння морського дна.

Україна політично зорієнтована на укладання цієї Угоди; але зараз існує потреба в управлінській здатності отримати результати та реалізувати всі ідеї. Самої тільки доброї волі недостатньо; нам також потрібні результати.

Минулого року Європейська Комісія виступила з пропозицією започаткувати нову Спільну рибальську політику в ЄС. Нещодавно цю політику підтримав Європейський Парламент. Чого ЄС прагне досягти цим новим підходом?

Ця політика запроваджує радикальні зміни; на їхню розробку ми витратили чимало років. По-перше, вона націлена на те, аби забезпечити сталі запаси риби. Справді, з одного боку, ми потребуємо якнайбільше риби, адже вона приносить добробут нашим рибалкам та нашим економікам; але з другого боку ми маємо збалансувати ту кількість риби, яку беремо з моря, та залишити в водах достатньо риби, аби вона могла розмножуватися далі. Це схоже на ситуацію, коли ви кладете гроші в банк: ви можете брати з рахунку якусь суму, але ви також маєте інвестувати якусь суму, аби жити далі.

Сьогодні ми стикаємося з небезпекою можливого спустошення рибних запасів наших морів. Це може призвести до ситуації, коли наші діти вже не матимуть риби. Саме тому ми хочемо залучити науковців та скористатися їхніми порадами, як забезпечити нормальні умови для риб, як створити так, щоб вони нормально розмножувалися роками. І для досягнення цієї мети ми маємо відійти від практики викидання риби назад у море. Ця практика була нашою помилкою, адже рибалки мали коритися нашим власним правилам, нашим власним квотам [що визначали кількість риби, яку риболови можуть привезти з моря на землю] та мали викидати впійману рибу назад. Ми мали змінити цю систему, зупинити процес викидання риби, зробити так, аби риболови привозили з собою всю рибу, яку вони виловили. Адже риба є дуже важливим та цінним продуктом харчування, і ми не можемо дозволити собі її викидати.

Другий елемент нової політики стосується економічної рентабельності нашого флоту. Ми маємо надавати субсидії флоту, але в розумний спосіб, виділяючи гроші на якісніші інструменти, наприклад на бортові камери чи засоби зв’язку з берегом.

Третій елемент стосується регіоналізації: ми хочемо створити структури, що опікувалися би конкретними морськими басейнами; подібну структуру ми хочемо створити і в Чорноморському регіоні. Ідея полягає в тому, щоб країни, розташовані навколо певного моря, домовлялися про спільні політики. Якщо вони розробляють такий спільний підхід, Єврокомісія сприятиме його реалізації. Це буде великою зміною, адже сьогодні все вирішується в Брюсселі, і це не дуже продуктивно.

Ми також змінюємо нашу політику маркування рибної продукції: для споживачів буде легше дізнатися, де виловлено ту чи ту рибу, чи вона є свіжою чи замороженою і т.д.

Окрім цього, ми хочемо розвивати нашу аквакультуру. У ситуації, коли кількість риби у наших морях є недостатньою, саме аквакультура, [тобто штучне вирощування водних організмів], є справжньою альтернативою надмірному вилову риби. Цей підхід також дає можливість країнам, що не мають виходу до моря, адже його можна застосувати не тільки стосовно морської води, але й стосовно води прісної.